Якщо ми про національні пріоритети, як ви думаєте, скільки часу потрібно, щоб частина наших політиків позбулася меншовартості по відношенню до російської мови, до російського істеблішменту і скільки ми будемо перекручувати історію?

На січень готується Сєверодонецьк-2. Богатирьова буде брати участь як секретар РНБО чи це вже ж таки це буде інший персонаж до проведення?

До речі, Раїса Василівна присутня і вона може дати відповідь.

Яку відповідь може давати Україна, залежить від українського суспільства, від нашої причетності до нашої історії. Для мене здається ж більшою проблемою, щоб українці зрозуміли, що у них є власна історія, і нам не треба вчителів. Це наше внутрішнє питання. Ми навчимося шанувати власну історію. Переконаний, що українське суспільство повинно знати одне - на брехні консолідацію не вибореш, і тому коли ми говоримо про ці питання, то розглядаємо в одній ключовій проблемі - нас сотнями років привчали, що ми різні нас роз’єднували, дуже багато років тримали націю у конфронтації. Треба дозволить нації ставити перед собою завдання, і тому як важливо нам знати свою історію, то це один із способів консолідації, межа розуміння, що тема політичної стабілізації - це ключове питання і це впливає на наш прогрес чи на регрес. Історія протистояння, нацьковування, історія штучного нав’язування проблем російської мови, інтеграційних процесів наші загальнонаціональні пріоритети повинні об’єднувати, і тим консолідованіша буде нація та консолідація політиків. Тому я дивуюся деяким тональностям, деяким змістовним коментарям. Можливо це пов’язано з виборами, але хотів би апелювати до власного суспільства. Звикнемо, що ми українці, що у нас є славна історія і що у нас історія у 500-800 років боротьби за незалежність. Багато хто не хотів бачити історію ВКП(б), хотіли навчити власній історії. Така постановка мені не подобається, я розумію, що проблема в українському суспільстві – наскільки в нас вистачить мудрості, сили, що ми є незалежна держава, українська нація і вона живе у дуже жорсткому світі

Друге питання - я його прокоментую у такому контексті: я добре знаю, наскільки в штучному протистоянні була багата історія новітньої незалежності. Я був в опозиції, я працював в українському парламенті, я добре може засвідчити скільки тем привнесено, щоб ми вели діалог чи суперечки не по суті, а по формі. Я переконаний, що Сєверодонецьк -2 не повториться. Ми вже це пройшли, і якщо говорити конкретно про Раїсу Василівну, то хотів би сказати одне, що можливо це одна з певного ряду осіб, людина яка на мій погляд, вже давно відмовилася від хвороби регіоналізму. Я шаную позицію як її, так і інших колег у ПР, які мають іншу досить конструктивну позицію.